Особливості визначення моменту закінчення злочину вчиненого з непрямим умислом
Закінчений злочин – це злочин, у складі якого наявні всі ознаки, передбачені відповідною статтею Особливої частини кримінального закону(ст.13 КК України). У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив діяння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину, заподіяв шкоду об'єкту. П. С Матишевський визначав закінчений злочин як такий, що містить «усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК». При цьому автор визначав лише два види злочинів за моментом закінчення - матеріальні і формальні. Він не виділяв як окремий вид усічені злочини, вважаючи, що він охоплюється поняттям формального злочину[7,с.133]. М. Н. Коржанський, не заперечуючи тричленної схеми поділу злочинів за моментом закінчення, проте відмовляється від терміна «усічені злочини», пропонуючи визначати їх як «скорочені»[4,с.97]. Фріс П.Л. в цьому контексті вважає, що на рівні конкретної кримінальної справи для визначення моменту закінчення злочину врахуванню підлягають також положення Загальної частини КК, які є додатковими (хоча і не останніми) показниками, що визначають закінчення злочину[17,с.89-90]. Наприклад, для визнання злочину закінченим для підбурювача або організатора, крім загальних характеристик злочину, який ними вчинено у співучасті, потрібна наявність і спеціальних характеристик, що визначають ці види співучасників (ст. 27 КК). Однак автор даного реферату відзначає, що це питання ще недостатньо вивчено в нашій науковій літературі і підлягає додатковому поглибленому аналізу. Для визнання злочину закінченим необхідно визначити момент його закінчення, який залежить від законодавчої конструкції, головним чином, об'єктивної сторони складу злочину. Тобто, характер конструкції визначає момент закінчення злочину. І саме за цим чинником злочини поділяються на злочини з матеріальним і злочини з формальним складом. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Узагальнюючи позиції переважної більшості дослідників, автор роботи зазначає, що за моментом закінчення всі склади злочинів поділяються на: - злочини з матеріальним складом; - злочини з формальним складом; - злочини з усіченим складом. Моментом закінчення злочину з матеріальним складом є момент фактичного настання передбачених у диспозиції злочинних наслідків. Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищення або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивство - з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження - з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст.128)[15,с.245]. Якщо в злочинах з матеріальними складами не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільно небезпечні наслідки, то може йтися тільки про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього). Наведемо приклад. Так, Т. постійно пиячив, часто сварився з дружиною та її двома синами, погрожував підпалити свій будинок. Під час чергової сварки він запропонував усім залишити будинок, а коли вони відмовились, взяв цеберку бензину і вилив його на підлогу кухні біля плити. Від плити, що топилася, бензин загорівся, і вогонь охопив усе приміщення, де знаходилися люди. Дружина і син Юрій померли в лікарні від сильних опіків, а другий син і сам винний одержали незначні опіки. Суд дійшов висновку про відсутність у Т. умислу на вбивство і про винність його лише в умисному підпалі будинку, що спричинило людські жертви. Однак вища судова інстанція зазначила, що небажання в цьому разі смерті потерпілих не виключає умисної вини підсудного. Всі обставини справи свідчать про те, що Т. усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав настання їх суспільно небезпечних наслідків. Коли Т. вилив біля плити, що топилася, бензин, він створив обстановку, яка призвела до загибелі двох людей, і тим самим свідомо допускав можливість таких наслідків. А саме свідоме допущення наслідків проявилося в його байдужому ставленні до настання смерті. Т. вчинив вбивство з непрямим умислом. Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч.1 ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею. Однак, особа при цьому може діяти як з прямим умислом, так і з непрямим умислом (прямий умисел – усвідомлення особою, що нею розголошується державна таємниця і бажання, щоб розголошувані відомості були сприйняті іншою особою); непрямий умисел – усвідомлення особою, що нею розголошується державна таємниця, і має місце припущення, що розголошувані відомості будуть сприйняті іншою особою) або ж може вчинити злочин із необережності (при необережному розголошенні державної таємниці особа передбачає можливість розголошення відомостей, що містять державну таємницю, але розраховує, що вони не будуть сприйняті іншою особою (злочинна самовпевненість.Наприклад, службова особа приймає відвідувача в робочому кабінеті, не прибравши зі столу документи, розраховуючи, що той не виявить інтересу до відомостей, що містяться в цих документах)), а бо ж злочинна недбалість (наприклад, особа в службовій розмові по загальному телефону говорить відомості, які містять державну таємницю, і ці відомості стають відомі працівникам комутатора. У даному випадку особа не усвідомлювала, що вона розголошує державну таємницю, хоча при більш уважному ставленні до справи повинна була і могла передбачити можливість випадкового підслуховування розмови). Загалом же злочини з формальним складом визнаються закінченими з моменту вчинення діяння і не потребують настання і встановлення яких-небудь наслідків такого діяння (погроза вбивством - ст.129, погроза знищення майна - ст.195, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину - ст. 383 КК та ін.). Структура цих складів злочинів така, що наслідки тут лежать за межами необхідних ознак об'єктивної сторони, а відтак, і складу злочину. Вже тому суб’єкт не може бажати їх настання. Проте ця обставина не виключає умисної вини. Інтелектуальна ознака умислу в цих випадках включає лише усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння, ставлення до наслідків тут не виникає та й не може виникнути. А вольова ознака умислу обмежується бажанням вчинення конкретної дії чи бездіяльності. Таким чином, злочини з формальним складом можуть бути вчинені лише з прямим умислом. У літературі існує точка зору, відповідно до якої в злочинах з формальним складом зміст вини включає в себе психічне ставлення не тільки до діяння, а й до його суспільно небезпечних наслідків, щодо яких можливий і непрямий умисел. Проте це твердження ігнорує наявну в законі конструктивну відмінність між матеріальним і формальним складами злочину. Більш того, висновки про можливість непрямого умислу в злочинах з формальним складом не відповідають законодавчому визначенню цих злочинів, що не включають до складу їх наслідки і не враховують, що в цих випадках вольова ознака умислу переноситься на саме діяння. Інакше кажучи, вольова ознака умислу повинна визначатися тут психічним ставленням суб'єкта до суспільно небезпечної дії чи бездіяльності. Вона проявляється не тільки в усвідомленні об'єктивно існуючої суспільної небезпечності діяння, а й у бажанні це діяння вчинити. Отже, непрямий умисел тут виключається, тому що свідоме допущення стосується виключно наслідків суспільно небезпечної дії чи бездіяльності, які у злочинах з формальним складом лежать за межами її об'єктивної сторони. Злочини з усіченим складом - це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб; розбій (ст. 187) - з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном; вимагання (ст. 189) - з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом’якшенню покарання за вчинене готування до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин. При вчиненні злочинів з усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридично закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди. Розбіжність між юридичним і фактичним закінченням злочину має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною закону, і т. ін. Наприклад, бандитизм (ст. 257) є закінченим з моменту організації озброєної банди, посібництво ж бандитизму може бути здійснено не тільки в процесі створення банди, але й при вчиненні окремого бандитського нападу. Певну специфіку має визначення моменту закінчення злочинів, склади яких містять альтернативні, різні за ступенем суспільної небезпечності, способи вчинення злочину, або (і) альтернативні, теж різні за ступенем суспільної небезпечності злочинні наслідки та одну спільну санкцію. Особливості кваліфікації таких злочинів полягають у тому, що для констатації складу закінченого необережного злочину досить наявності в діях особи одного з найменш небезпечних способів вчинення злочину і найменшого за розміром передбаченого законом злочинного наслідку. Це стосується й умисних злочинів, якщо умисел був прямим альтернативним або неконкретизованим і включав досягнення в числі інших наслідків і спричинення найменшого за розміром наслідку, а також якщо був простим конкретизованим і стосувався досягнення лише найменшого за розміром злочинного наслідку. Якщо ж умисел був непрямим, де діяння кваліфікується за фактично заподіяними наслідками, то необхідно, що заподіяний наслідок охоплювався передбачанням винної особи. Однак бувають і більш складні прояви поєднання злочинного діяння та зумовлених ним суспільно небезпечних наслідків, де так званий основний склад злочину, в якому повністю реалізовано умисел винної особи, згодом переростає у кваліфікований склад цього злочину. Таке переростання відбувається в результаті більш складного механізму спричинення похідних злочинних наслідків у вигляді вимушено детермінованих поведінкою злочинця дій потерпілого та наслідків цих дій. У слідчій та судовій практиці особливі труднощі викликає відмежування самовпевненості від непрямого умислу, тому що і за інтелектуальними, і за вольовими ознаками ці види мають певну схожість. Так, і при злочинній самовпевненості, і при прямому умислі особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків. Разом з тим, якщо при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непрямому умислі – реальну конкретну можливість їх настання. У цьому випадку наслідки передбачаються нею досить часто. За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпервненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Однак в результаті цей розрахунок виявляється помилковим. При непрямому є умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків. На думку автора роботи в цьому випадку також важливим є визначення моменту закінчення злочину. Так, якщо проаналізувати суб’єктивну сторону умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч.2.ст.121 КК), то щодо діяння (наприклад, удару ножем) і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у винного може бути тільки умисел (прямий або непрямий), а щодо другого наслідку – смерті потерпілого – лише необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). Склад тілесних ушкоджень є закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди для здоров’я потерпілого – різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Таким чином, в такого роду злочинах, вчинених з непрямим умислом, моментом закінчення злочину буде нанесення потепілому удару ножем, що причинилося в останнього шкоду здоров’ю, відтак винній особі будуть інкримінуватися наслідки, що фактично настали. Говорячи про умисел при співучасті, варто мати на увазі, що всі фахівці визнають можливість прямого умислу при співучасті, але не всі згодні, що тут можливий і умисел непрямий. Ця остання точка зору викликає сумнів, тому що необґрунтовано звужує поняття співучасті. Передусім слід зазначити, що сам закон (ст. 26), говорячи про умисел при співучасті, не вказує види такого умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим. Далі, якщо стати на позицію, що критикується, то в деяких випадках дії співвиконавців не будуть вважатися співучістю в злочині. Наприклад, три чоловіки звалили на землю потерпілого, завдаючи йому вдарів ногами, руками по різних частинах тіла, не бажаючи спричинення смерті, але свідомо допускаючи і такий наслідок побоїв. Внаслідок побоїв потерпілий помер. Очевидно, що особи, які вчинили злочин, будучи виконавцями (співвиконавцями), діють з непрямим умислом, не бажаючи смерті жертви, але свідомо її допускаючи. Їх у повній відповідності з ст. 27 слід визнати співучасниками. Кілька років тому у Київській області мав місце такий випадок. Машина швидкої допомоги, прибувши за викликом, забрала хворого, що перебував у непритомному стані. По дорозі, внаслідок закінчення зміни (а доставлення хворого до лікарні вимагало багато часу), лікар, санітар та водій, які його супроводжували, вирішили вивантажити хворого у лісопосадці, що вони і зробили. Громадянин, який перебував поблизу, намагався їх присоромити, на що вони відповіли: "Нічого, як-небудь оклимається" і поїхали з місця події. Викликана цим громадянином інша машина швидкої допомоги вже знайшла потерпілого мертвим. Цілком очевидно, що винні, а вони всі є співвиконавцями злочину, передбачали, що в результаті їх дій хворий може вмерти, цього, звичайно, не бажали, але свідомо допускали, тобто діяли з непрямим умислом. Непрямий умисел можливий також і в поведінці пособника. Так, у справі, що мала місце в одному з міст, слідчий-жінка, потрапивши під вплив підслідного, передала останньому пістолет для вчинення ним втечі з в'язниці, однак просила не використовувати його. Винний же, вчиняючи втечу, вбив охоронця. Даючи пістолет, жінка розуміла, що зброя може бути використана і, хоча і не бажала цього, але свідомо допускала і наслідок у виді смерті осіб, які спробують завадити втечі. У цій справі має місце пособництво у вбивстві з непрямим умислом. Таким чином, співучасть у злочині можлива не лише з прямим, але і з непрямим умислом. Останній може мати місце в поведінці співвиконавця або пособника. Злочин з матеріальним складом, як ми вже зазначали вище, вважається закінченим з моменту настання визначених у законі, або таких, що випливають з нього, суспільно небезпечних наслідків, які перебувають у причиновому зв'язку із суспільно небезпечним діянням, яке їх викликало. Якщо для закінченого складу злочину достатньо, щоб певним діянням була створена загроза настання суспільно небезпечних наслідків (так звані злочини загрози небезпеки), треба встановити наявність такої загрози і момент, коли вона виникла. Цей момент і визначатиме закінчення злочину. Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння. Будь-які наслідки, викликані цим діянням, знаходяться за межами складу злочину і на кваліфікацію та на визначення моменту закінчення злочину не впливають. Так, примушування до вступу в статевий зв’язок (стаття 154 КК України) вважається закінченим з моменту факту примушування і не вимагає настання будь-яких наслідків. Якщо вони настали, то не впливатимуть на визначення моменту закінчення злочину. Як і в матеріальних складах, момент закінчення злочину з формальним складом у ряді випадків потребує судового витлумачення. Так, Пленум Верховного Суду України вказав, що злочини, передбачені статтями 368 (одержання хабара) і 369 (давання хабара) КК України вважаються закінченими з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара [12,с.230]. Момент закінчення кожного конкретного злочину з матеріальним складом у законодавстві також визначається по різному. Наприклад, крадіжка вважається закінченим злочином не з моменту заволодіння майном, а з того моменту, коли злочинець одержує реальну можливість розпорядитись викраденим. Якщо об’єктивна сторона злочину з матеріальним складом, яка виконана винним, не містить у собі шкідливого наслідку, ми не можемо кваліфікувати вчинене як закінчений злочин. У такому випадку мова може йти тільки про незакінчену (попередню) злочинну діяльність (готування до злочину або замах на злочин). Слід зауважити, що деякі злочини взагалі не можливі без настання відповідних наслідків. Скажімо, не можна говорити про вбивство до того, як настане смерть (ст. 115 КК); про знищення майна - до того, як воно реально буде знищено (статті 194, 196 КК); про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів - до того, як відповідні кошти фактично не надійдуть до бюджету чи державних цільових фондів у значних розмірах (ст. 2і2КК)та ін.
