Загальновизнано, що родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК України, є суспільні відносини власності (С. Г. Волкотруб[1], В. В. Сташис, В. Я. Тацій[2], та інші). Більшість науковців переважно погоджується із цим твердженням. Однак, це не виключає чимало дискусій і спірних питань. Причиною, яка породжує різні підходи до визначення родового об’єкту умисного знищення або пошкодження майна, є неоднакове розуміння поняття власності, яке використовується науковцями. Основні відмінності у вирішенні цього питання пов’язані з тим, що власність розглядається як економічна та юридична категорії. [1] Кримінальне право України: Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб, О М. Омельчук, В. М. Ярін та ін./ За ред О. М. Омельчука. К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - С.158
[2] Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін., за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2006. – С. 500
Варто погодитись з думкою авторів, які вважають, що власність – це, насамперед, економіко-правове поняття, що має економічний і правовий зміст. Економічний зміст – майно і його належність власнику, і правовий зміст –правомочності власника, а саме право володіння, користування і розпорядження цим майном[1]. Економічне і юридичне розуміння власності є різними за обсягом, тобто ці явища не співпадають, але нерозривно пов'язані між собою (співвідносяться як ціле і частина). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону про кримінальну відповідальність України поряд з переліком інших об’єктів кримінально-правової охорони зазначається, що КК України має своїм завданням правове забезпечення захисту власності від злочинних посягань. Адже власник має право на захист свого майна від сторонніх посягань, а відносини, що складаються з приводу охорони власності від суспільно-небезпечних посягань, є об'єктом кримінально-правової охорони. Саме тому ми не можемо погодитись з думкою науковців, які визначають родовим і безпосереднім об’єктом умисного знищення або пошкодження майна – право власності [2]. Таким чином є підстави стверджувати, що право власності як державно-правова форма закріплення економічних відносин власності не може бути порушене злочином, а отже, і не може бути визнане родовим, безпосереднім об'єктом умисного знищення або пошкодження майна. Стосовного цього питання ми дотримуємося думки, що власність необхідно розглядати як категорію, що об'єднує два аспекти (економічний і юридичний). З одного боку, це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ, з іншого – врегульовані і охоронювані державою правомочності власника. Саме в такій єдності власність охороняється кримінально-правовими нормами. [1] Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / [Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.. Вид. 2-е, переробл. та допов. За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Атіка, 2008. – С.14-15
[2] Кримінальне право України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський – К.: Істина, 2005. – С.164; Бойцов А. И. Преступления против собственности / А. И. Бойцов – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. –С.152
Отже, родовим об’єктом умисного знищення або пошкодження майна виступають суспільні відносини власності, тобто ті суспільні відносини, що складаються з приводу майна і юридично виражені у праві володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном (праві власності), яким наділений власник, і в обов’язку інших осіб (не власників) сприймати вказане право як належне і не перешкоджати його здійсненню[1]. Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 194 КК України, виступають суспільні відносини власності, незалежно кому саме і за правом якої форми власності (приватної, державної, комунальної) належить майно. Певної специфіки основному безпосередньому об'єкту цього злочину додають різні форми його вчинення. Відносини власності з належності матеріальних благ (при знищенні майна) і використання матеріальних благ (при пошкодженні майна)[2]. Знищення або пошкодження майна, приводить його у стан повної або часткової, тимчасової або постійної непридатності виконувати своє пряме призначення, й тим самим позбавляє власника можливості здійснювати своє право власності у відношенні знищеного або пошкодженого майна[3]. Так, у випадку знищення чужого майна, винна особа посягає, перш за все, на повноваження власника щодо володіння цим майном (одночасно позбавляючи власника повноважень користування та розпорядження ним). З іншого боку, під час пошкодження чужого майна винний, у першу чергу, посягає на повноваження власника щодо користування цим майном (пошкоджене майно залишається у володінні власника, за ним зберігається можливість ним розпорядитись, проте, повноваження щодо користування істотно обмежуються або взагалі стає неможливим). Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України (зокрема, при вчиненні цього злочину шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом або спричинення загибелі людей) є суспільні відносини, що забезпечують громадську безпеку та життя людини. Наприклад, умисне знищення чужого майна шляхом підпалу, що спричинило загибель людини з необережності, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК України, де додатковим факультативним безпосереднім об’єктом є життя людини. Кваліфікуюча ознака, що передбачає спричинення інших тяжких наслідків характеризується рядом додаткових факультативних безпосередніх об'єктів. Так, залежно від характеру таких тяжких наслідків додатковими факультативними безпосередніми об'єктами умисного знищення або пошкодження майна, можуть виступати суспільні відносини щодо недоторканості життя та здоров'я людини, суспільні відносини екологічної безпеки, безпеки руху та експлуатації транспорту тощо. Наприклад, умисне знищення чужого автомобіля шляхом вибуху, що спричинило пошкодження інших автомобілів та порушило нормальну роботу транспорту з необережності, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК України, де додатковим факультативним безпосереднім об’єктом є безпека руху та експлуатація транспорту. Об’єктом необережного знищення або пошкодження майна є не лише право власності, а і особисті блага людини – її життя і здоров’я[4]. Предметом злочинів, передбачених у ст.ст.194, 196 КК України може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна. Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину (наприклад, ст. ст. 113, 252, 258, 292, 298, 338, 347, 352, 357, 360, 378, 399, 411 КК). [1] Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник /За заг.ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Вид. 3-є, переробл. та допов. – К.: Хрінком Інтер, 2007. –С.106
[2] Волков Б.С. Ответственность за уничтожение и повреждение имущества по советскому уголовному праву / Б.С. Волков – Казань: Изд-во Казанского университета, 1961. – С.189
[3] Газдайка-Василишин І.Б. Окремі питання об’єктів некорисливих злочинів проти власності за кримінальним правом України / І.Б. Газдайка-Василишин // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць. – Львів, 2006. – Вип. 2. – С.18-21
[4] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. -4-те вид./ За заг.ред.С.С.Яценка, -К.: А.С.К, 2005.-С.362
    Знищення майна - це доведення його до повної непридатності щодо використання за цільовим призначенням. Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність. Під втратою цінності майна треба розуміти випадки, коли майно фізично не перестає існу­вати, але стає непридатним для використання (наприклад, у цистерну з молоком кидається ка­рбід кальцію) або, не втрачаючи своїх споживчих якостей,, стає недоступним для користування (наприклад, цистерна з молоком кидається в море). Пошкодження майна - це погіршення якості, зменшення цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридатний для використання за її цільовим призначенням стан. У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну експертизу[1]. Використання майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (наприклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу розглядуваного злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна[2]. [1] Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.).-Вид. 2-ге, переробл. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка.- К.: Атіка, 2008. –С.202
[2] Кримінальне право.Особлива частина. Підручник. (Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та інші). / Відповідальний редактор Шакун В.І.-К. НАВСУ –"Правові джерела”, 1998. -С.213
Як вказує М.І.Мельник, шкода у великих розмірах - ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є заподіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо)[1]. Виходячи із законодавчого визначення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності видається, що шкода у великому розмірі у складі умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Зокрема, такий підхід застосовано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», де в абз. 3 пунтк. 27 вказано, що у великих розмірах у ст. 194 КК визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину[2]. Визначення розміру шкоди знищеного чи пошкодженого майна кремих видів здійснюється за таксами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами. В окремих випадках розмір шкоди може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи. При визначенні розміру шкоди враховуються лише реальні матеріальні збитки. Упущена вигода до уваги братися не повинна. [1] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.- К.: Атіка, 2005. – С.201
[2] Постанова ПВСУ від 06.11.2009р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»//http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0010700-09
Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і шкода від цього є великою.

Об'єктивна сторона злочину передбаченого ст.194 -1 КК характеризується: суспільно небезпечними діями, які полягають у пошкодженні чи руйнуванні об'єктів електроенергетики; наслідками у виді порушення чи загрози порушення нормальної роботи таких об'єктів або спричинення небезпеки для життя людей; причиновим зв'язком між вказаними діями і наслідками.