Розділ 1.Поняття та значення правових презумпцій

         Презумпції є специфічною правовою формою в законодавстві України. Переважна більшість дослідників відзначає презумпції як певний феномен, який не будучи юридичним фактом, може породжувати правовідносини.

      Треба відзначити, що в останні роки інтерес вітчизняних науковців до цього феномену дещо зріс. Процесуально- правові презумпції закріпилися на конституційно-нормативному рівні. Так, відома всім презумпція невиності обвинуваченого закріплена в ст. 62 Конституції України[1,с.12]. Інститут презумпції зустрічається в цивільній, податковій, адміністративній, кримінальній, цивільно-процесуальній та інших галузях права. Однак, існуюче становище не можна назвати позитивним чи задовільним. В законодавстві відсутня чітка позиція відносно ролі і місця правових презумпцій в регулюванні суспільних відносин. Досить часто елементи правових презумпцій виражені в тексті нормативно- правових актов латентно, що ускладнює застосування презумпцій на практиці. Нез’ясованим залишається і питання щодо нормативності правових презумпцій.

       Також треба відзначити, що на законодавчому рівні поняття презумпцій ніде не закріплено, відтак його аналіз можна проводити лише на основі досліджень науковців. Хоча серйозні недоліки|нестачі| властиві і науковим дослідженням в даній сфері. Так, скажімо, в загальній|спільній| теорії держави і права до сьогоднішнього часу все ще немає переконливої концепції правових презумпцій. Немає і єдності думок з приводу юридичної природи, класифікації, ролі і місця|місце-милі| цього елементу правової системи в теорії права, при цьому презумпції розглядаються|розглядують| науковцями і в розділах, присв’ячених видам правових норм,  і в розділах, що досліджують правотворчість та правореалізаційну діяльність, і в юридичній техніці. Крім цього практично ніким не |уділяло|досліджується логічна структура правових презумпцій і механізму її дії. Відсутні теоретичні дослідження, присвячені питанням ефективності і оптимальності.

 Проте|тим не менше|, категорія презумпції, є присутньою в різних правових системах, має самостійне наукове і практичне значення і як об'єкт вивчення вимагає дослідження.

         В науковій літературі, присв’яченій дослідженням презумпції, спостерігається співіснування двох самостійних підходів - юридичного і філософського, що оцінюють дану категорію за різними критеріями. Така подвійність, на думку російського дослідника А.В.Федотова,  є|з'являється| наслідком | неоднорідності даної категорії і зумовлюється об’єктивніс­тю| існування, відповідно, правових і фактичних презумп­ций[38,с.45]|. Змішення підходів призводить|призводить| до суперечності наукових уявлень про юридичні властивості презумпції, що значно  ускладнює її практичне застосування|вживання| в сучасних умовах.

       Відтак, дослідник робить наступні висновки: Презумпція - категорія юридична, є са­мостійним| засобом|коштом| регулювання суспільних|громадських| відносин. Правова презумпція -  безпосередньо закріплена в нормі і має юридичний обов'язок визнати певний (презюмуючий|) факт за наявності факту початкового, доки|доки| інше не буде встановлено|установлений| правозастосовчим| рішенням компетентного суб’єкта. Правова презумпція формулюється законодавцем і діє як норматив­не| розпорядження[38,с.45]|припис|. При цьому, ступінь|міра| вірогідності|ймовірності| факту, що презюмується,| з точки зору А.В.Федотова,  є|з'являється| важливим|поважним| чинником|фактором| вирішення  питання про необхідність і обгрунтованість введення|вступу| тієї чи іншої правової  презумпції. Проте|однак|, на відміну від фак­тичної| презумпції, дана категорія  може і не відображати|відбивати| звичайний|звичний|, природний порядок|лад| речей і відносин (наприклад,  право­ва| презумпція невинності)[38,с.46].

     Відмінність в підходах до дослідження презумпцій закономірно породжувала і породжує приписування презумпції різних юридичних властивостей|. Так, І.Л.Петрухін наводить дифініцію: «Презумпція- передбачене законом правило, яке приписує суду (прокуророві, слідчому) вважати|лічити| певний факт таким, що існує|наявний| і відтак, не потребує підтвердження доказами, якщо у кримінальній справі встановлений|установлений| інший факт, з|із| яким закон пов'язує застосування|вживання| даної презумпції»[27,с.63].

      На думку російського дослідника З.М.Черніловського, презумпція «містить в собі припущення|гадку|, гіпотезу, підтвердження або спростування якої повинне служити засобом|коштом| встановлення обставин, які з’ясовуються,  юридичних фактів і їх наслідків|»[46,с.98].

      Українські науковці також мають різні визначення презумпцій.  На думку П.М.Рабіновича, правова презумпція - це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів, яке може призвести до виникнення, зміни або припинення правовідносин[29,с.84].

       В.В.Копейчиков так визначає поняття презумпції – «це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв’язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом»[10,с.194].

      «Презумпція (лат. praesumptio - припущення) - закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне значення» - визначення, що наводиться О.Скакун[31,с.212].

        В результаті змішування різних дефініцій, презумпція в сучасній правовій ннауці виступає як така, що здатна одночасно служити засобом: а) пізнання об’єктивної реальності, б) розподілу тягаря доказування, в) встановлення правила про тлумачення сумнівів, г) зобовєязання правозастосовчого органу правильно застосовувати норми закону; способом тлумачення правових норм; формою встановлення заборони на використання доказів, отриманих з порушенням закону, і т.д.

       Отже, перший підхід, відповідно до якого під презумпцією розуміється юридичний обов'язок компетентних державних органів і посадових осіб визнати факт, що презюмується, встановленим, надзвичайно зручний для процесуалістів. Але цей підхід не відображає найбільш важливих ознак презумпцій, хоча й має своїх прихильників[27].  Однак, переважна більшість правників дотримуються другого підходу, відповідно до якого автор даної роботи може дати узагальнене визначення правової презумпції:  - це припущення про наявність чи відсутність певних юридичних фактів, що грунтується на зв’язку між імовірними фактами та фактами існуючими та підтверджується життєвим досвідом, яке побічно або прямо закріплене в правовій нормі. При цьому в основі презумпції лежить життєвий досвід, що багаторазово перевірений практикою, який дозволяє зробити висновок, що презюмований факт є типовим, імовірним за даних умов юридичним фактом.

     З наведених визначень можна вивести істотні ознаки презумпцій.

     - презумпції прямо або побічно закріплюються в праві;

     - в будь-якому випадку презумпція має значення для правового регулювання;

     - вона викликає правові наслідки, якщо є неспростовною в силу закону або не спростована в процесі вирішення справи.

    - презумпція - це завжди вірогідне припущення, причому вірогідність його істинності може бути як відносно висока, так і наближатися до абсолютного нуля;

    - правові презумпції є різновидом загальних. Їх відмінність головним чином полягає у тому, що правові презумпції закріплені (прямо або побічно) в правових нормах;

       Загалом, презумпції - важливий і досить гнучкий інструмент регулювання правовідносин, завдяки якому зникають сумніви в існуванні певного юридичного факту, оскільки в них:

    -  відображаються вихідні, принципові засади прав;

    -  закладений механізм реалізації цих засад.

Введення|вступ| презумпції в текст нормативного правового акту є|з'являється| ефективним прийомом законодавчої техніки. Своєрідна форма викладу презумпцій є|з'являється| однією з ознак нетиповості подібного роду розпоряджень|приписів|, що відрізняють презумпції від типових правових норм, які формулюються цілком інакше.|цілком| |Так, в порівнянні з правовими нормами презумпції ніколи не мають в своїй структурі санкції.

Презумпції виконують особливу функцію в процесі правового регулювання: вони допомагають глибше з'ясувати роль і значущість інших правових норм|приписів|, знімають невизначеність і виступають|вирушають| сполучною ланкою при застосуванні|вживанні| норм права. Презумпції виступають|вирушають| як нормативні розпорядження|приписи| особливого типу|типа|.

Недостатнє знання природи правових презумпцій призводить|призводить| до неефективності функціонування інших елементів права і безпосередньо позначається на розвитку всієї правової системи України. Відтак, вивчення  презумпцій має не тільки|не лише| теоретичне, але і важливе|поважне| практичне значення, оскільки правова реформа, яка проводиться в нашій країні, вимагає кардинального вдосконалення правотворчої і правозастосовчої| діяльності.

     Таким чином, значення презумпцій в праві скласдно переоцінити. Презумпції використовуються тоді, коли іншим чином встановити певний факт не можливо, адже правова невизначеність може призвести до затягування механізму правового регулювання, а в деяких випадках і до зупинення цивільного процесу.