На жаль, в нашому житті бувають випадки, коли фізична особа тривалий час не усвідомлює свої дії і нездатна ними керувати, що в свою чергу створює багато проблем для її родичів та осіб, які мають з цією особою правові зв’язки, адже цей стан унеможливлює реалізацію певних можливостей, що пов’язані з цією особою. За таких обставин необхідним є звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною.

     Дана категорія справ розглядається судом у порядку окремого провадження. Метою судового розгляду за заявою про визнання громадянина недієздатним є встановлення фактів, що мають юридичне значення, а не вирішення суперечки про право. Тому в справах цієї категорії заявник не пред'являє якої-небудь матеріально-правової вимоги.

      Порядок визнання особи недієздатною визначений ЦПК. Заява подається заінтересованою особою до суду за місцем її проживання (чи є заявник заінтересованою особою, встановлює суд).

      Розглянемо порядок подання заяви. Відповідно до ст. 236 Цивільного процесуального кодексу України заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу. Тобто встановлена альтернативна підсудність цієї категорії справ окремого провадження, залежно від того, що відомо заявнику із наведеного у даній статті.

    Для характеристики процесуального становища осіб, що беруть участь у справах про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим, значення має наявність суб'єктивного юридичного інтересу. За цією ознакою всіх осіб, що беруть участь у справах даної категорії, можна розділити на дві групи: особи, що мають особистий інтерес, і особи, що не мають особистого інтересу.

    Стаття 237 ЦПК визначає осіб, які можуть бути заявниками. Згідно цієї статті заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.

    Відповідно до процесуального порядку, заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.

     Загалом заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.

    Важливим є також те, що заява у справі про визнання громадянина недієздатним крім вимог ст. 238 ЦПК повинна відповідати і загальним вимогам, що пред’являються для подання позовних заяв. У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

    Варто зауважити, що в самій заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього, здійснення ним цього права.

    Також у заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

     Як правило, в заяві з даної категорії справ зазначається як мета встановлення опіки з метою отримання пенсії по догляду за особою визнаною судом недієзданою, можливість вчиняти певні дії від імені цієї особи, які необхідні в звєязку з життєвою ситуацією, що склалася.

    Якщо заявником у заяві не вказана мета, з якої порушується провадження у справі, то відповідно до ст. 121 ЦПК заява залишається без руху, а заявникові надається термін для усунення вказаних суддею недоліків.

    Особа, в чиїх інтересах порушено процес, бере участь у справі як заявник. Правове становище заявників у справах окремого провадження характеризується тим, що вони порушують справу для захисту своїх прав та інтересів, які охороняються законом; мають юридичну зацікавленість у справі, що виявляється як у поширенні на заявників усіх матеріально- і процесуально-правових наслідків вступу рішення суду в законну силу, так і в обов'язковому правовому зв'язку встановленої судом обставини у їх правовими або охоронюваними законом інтересами. Заявник може сам подати вимогу щодо порушення справи в суді або в його інтересах справа окремого провадження може бути розпочата на вимогу прокурора, законного представника, інших уповноважених на це громадян та організацій[1].

    Зацікавлені особи вступають або притягуються у вже початий процес. На відміну від заявника, вони не заявляють суду своїх самостійних вимог і не несуть судових витрат. Ними можуть бути громадяни, підприємства, установи, громадські організації. Їх слід відрізняти від інших суб'єктів процесу: третіх осіб, свідків тощо. Необхідно враховувати, що інститут третіх осіб застосовний у позовному провадженні. Справи про визнання громадян безвісно відсутніми або оголошення їх померлими характеризуються відсутністю спору про право між сторонами, отже, третіх осіб тут бути не може.

   Розглянемо процедуру розгляду справи. Прийнявши справу до провадження, суддя починає підготовку справи до судового розгляду, керуючись як вимогами ст. 239 ЦПК, так і загальними нормами, що застосовні до випадків позовного провадження, тією мірою, якою вони застосовні в особливому провадженні.

   У разі подачі заяви про оголошення громадянина недієздатним, суддя в ході підготовки справи повинен витребувати документи, які підтверджували б указані обставини.

   Необхідно також з'ясувати, чи не є недієздатність громадянина умисною, тобто чи не переховується він з метою уникнути покарання, чи не ухиляється від сплати аліментів або від виконання якого-небудь іншого обов'язку. У зв'язку з цим суддя повинен направити запити в органи міліції, опитати близьких осіб відсутнього.

    До тих пір, поки суддею не будуть отримані відповіді на всі його запити у відповідні органи, справа не повинна призначатися до слухання в судовому засіданні.

   Відповідно до ст. 239 ЦПК суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

   У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

   Розглянемо детальніше процедуру судово-психіатричної експертизи. Експертиза проводиться в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я України, центрах судово-психіатричних експертиз, відділеннях амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів. Зазначені заклади охорони здоров'я виконують функції судово-експертних установ або підрозділів (далі - експертна установа (підрозділ).

   Експертизу в експертній установі (підрозділі) виконує лікар - судово-психіатричний експерт (далі - експерт) одноособово або у складі амбулаторних (стаціонарних) судово-психіатричних експертних комісій (далі - комісія). Посади експертів та голів комісій встановлюються згідно з чинними нормативними документами Міністерства охорони здоров'я. Склад комісій затверджується наказом керівника експертної установи (підрозділу).

   Проведення експертиз з кримінальних, цивільних та адміністративних справ у експертних установах (підрозділах); обов'язки, права та відповідальність експерта; організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються Законами України "Про судову експертизу", "Про психіатричну допомогу", Цивільним процесуальним кодексом, Кодексом України про адміністративні правопорушення та Порядком про судово-психіатричну експертизу.

   Експертизи мають призначатися відповідно до зони, яка обслуговується певною експертною установою (підрозділом)[2]. При повторній експертизі або в разі неможливості чи недоцільності проведення експертизи в експертній установі (підрозділі) за зоною обслуговування особа або орган, які призначають експертизу, указавши відповідні мотиви, можуть доручити її виконання експертам іншої експертної установи (підрозділу).

   Організаційне, матеріально-технічне забезпечення виконання експертизи, контроль за своєчасним її проведенням та за дотриманням чинного законодавства з питань експертизи покладаються на керівника експертної установи (підрозділу).

   Якщо отримані матеріали оформлені з порушеннями, які унеможливлюють організацію проведення експертизи (не надійшло рішення про призначення експертизи, не надійшли об'єкти досліджень, поставлені запитання виходять за межі спеціальних знань експерта і т. ін.), то керівник експертної установи (підрозділу) негайно повідомляє про це особу або орган, які призначили експертизу.

   Якщо особа або орган, які призначили експертизу, не вживають належних заходів для усунення цих перешкод, то керівник експертної установи (підрозділу) після закінчення одного місяця з дня надання зазначеного повідомлення повертає їм матеріали.

   Кількісний склад експертів (одноособовий або комісійний) щодо конкретної справи встановлюється органом, який призначив експертизу. Якщо це не зазначено, його встановлює керівник експертної установи (підрозділу). При цьому враховуються форма проведення експертизи, її вид та складність.

    В експертизі відсутня інстанційність. У разі розходження думок між експертами однієї комісії, у разі розходження висновків первинної та повторної експертиз жоден із висновків не має заздалегідь установленої сили.

   Права й обов'язки експерта, на якого покладено виконання експертизи, незалежно від виду судочинства передбачаються Законом "Про судову експертизу" (ст.ст. 12, 13) та процесуальним законодавством.

   Термін проведення амбулаторної експертизи становить до 30 діб з моменту отримання всіх відповідних матеріалів. Залежно від ступеня складності експертизи і обсягу її об'єктів, поданих на дослідження, цей термін може бути продовжений за узгодженням з органом, що призначив експертизу.
    Експерти, які проводять амбулаторну експертизу, у разі неможливості відповісти на всі запитання, поставлені перед ними, обґрунтовують висновок про необхідність проведення стаціонарної експертизи.

    При проведенні експертизи в суді експерт оголошує акт експертизи в судовому засіданні і дає роз'яснення з питань, які виникли в учасників процесу.
   Термін проведення стаціонарної експертизи становить до 30 діб. Залежно від обсягу та складності експертизи термін її проведення може бути подовжений за узгодженням з органом, що призначив експертизу.

   Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.

   Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

   Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати. Розгляд справи про визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатни закінчується винесенням рішення.

  Рішення у справах про встановлення фактів в цілому має відповідати вимогам, які ставляться до рішень у справах позовного провадження. Рішення має бути законним і обґрунтованим. Законність рішення означає, що фактичні обставини, які в ньому підтверджуються мають відповідати тому поняттю, яке дається в нормах матеріального права і з яким пов'язується виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Обґрунтованість означає відповідність рішення встановленим судом умовам в їх сукупності і взаємозв'язку, підтвердженими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

    Судове рішення має відображати об'єктивну істину і містити вичерпну відповідь на заявлені вимоги.

   У рішенні по справі про встановлення факту має міститися вказівка на факт, наявність чи відсутність якого встановив суд. Воно має відображати об'єктивну істину, у розумінні повної відповідності висновків суду про існування (чи не існування) факту об'єктивної дійсності.

   Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна. Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу.

   Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.

   Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.     Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування.

   Структура судового рішення у справах про встановлення факту аналогічна структурі рішень у позовних справах (ст.215 ЦПК). Воно складається із 4 частин: 1) вступна; 2) описова; 3) мотивувальна - містить аналіз зібраних по справі доказів, викладення обставин справи, доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази, а також повинні бути посилання на ті закони, якими суд при розгляді справи; 4) резолютивна - суд констатує наявність (чи відсутність) факту, про встановлення якого просив заявник. Набрання рішенням законної сили керується загальними правилами цивільного судочинства.

   Згідно ст. 223 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк після подання заяви, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після розгляду справи апеляційним судом. [1] Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник. - К.: Ін Юре, 2005. С.234
[2] Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994р. //zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/