1. Поняття договору в цивільному праві

     Перш за все необхідно зазначити, що категорія договору широко використову­ється в усіх без виключення сферах економі­ки, соціального та культурного життя. Дого­вір використовується і є юридичною катего­рією в багатьох галузях права: міжнародно­го, адміністративного, трудового, сімейного. Однак, особливе місце він займає саме в ци­вільному праві, оскільки як слушно завважив В.В.Луць, «Договір не лише впливає на динаміку  цивільних  відносин,  але  й  визначає  зміст прав  та  обов’язків  учасників  конкретного договірного  зобов’язання» [12, с.9]. Таким чином, термін «дого­вір» може використовуватися як в широко­му, так і вузькому розумінні, зокрема, у цивілістичному.

      У довідковій, енциклопедичній літературі договір -   це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну чи припинення відповідних прав і обов’язків[22, с.232].

     Нормативне визначення договору міститься у ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків[1].

     Огляд літератури з цивільного права дозволяє прийти до висновку про багатозначність терміна «договір», що сприяє певним розбіжностям з’ясуванні науковцями поняття договору.  Адже договір охоплює такі правові явища: як юридичний факт (дво - чи багатосторонній правочин), що є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків; саме договірне зобов’язання (правовідношення), породжуване укладеним договором; а також документ, у якому закріплюється (фіксується) факт встановлення між сторонами зобов’язального правовідношення.

     На мою думку договір - це цивільно-правове поняття, в якому і знаходиться методологічна основа науково-правового вивчення договору, оскі­льки найбільш широко оперує поняттям «до­говір» цивільне право.

    Відомий дослідник, М.І. Брагінський  вважає, що основне при­значення договору зводиться до регулюван­ня в рамках закону поведінки людей шляхом вказівки на межі їх можливої та належної поведінки[4,с.15].

     Договір в навчальній літературі також розглядається як підстава виникнення зобов’язання (тобто як юридичний факт, який породжує певні зобов’язання);  як правовідношення; як документ про фіксацію укладення угоди; як правочин; а, інколи, і як зобов’язання[9, с.39-41].

      Заслуговують також на увагу спроби деяких авторів вийти за межі усталеного уявлення про договір. Так, наприклад, В.В.Луць погоджується з розумінням договору як дво- або багатосторонньої угоди, але водночас вважає припустимим розглядати договір як цивільні правовідносини (зобов’язання), що виникає з договору як юридичного факту або правовий документ, яким зафіксовано виникнення договірного зобов’язання[18,с.435]. Інший науковець,  Т.В.Боднар також наголошує на тому, що насправді значення договору далеко виходить за межі юридичного факту[3, с.24-36].

      Я погоджуюся з думкою С. Бервено про те, що договір можна було б визначити як правомірний правочин взаємоузгодженої волі двох і більше сторін, спрямованої на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків у формі зобов’язального правовідношення та на врегулювання відносин між цими сторонами шляхом закріплення цих прав та обов’язків у визначеній законом формі[2,с.13].

    В будь-якому випадку, договір  є  правовою  формою  (засобом)  узгодження  волі  двох  або  декількох сторін, направлений на досягнення певного правового результату.    

     Отже, коли говорять про договір як юридичний факт, правовідносини, чи документ, який фіксує виникнення зобов’язання, йдеться не про різні функції одного явища, а про різні явища. Вони об’єднані єдиним терміном – “договір”, але відрізняються змістом, тому що зміст договору в розумінні цивільних правовідносин складають права і обов’язки суб’єктів цих правовідносин, а зміст договору як правочину – договірні умови.

     Узагальнення думок науковців дозволяє мені прийти до висновку про те, що попри велике розмаїття думок щодо поняття цивільно-правового договору, базовим у переважній їх більшості закладається категорія угоди або домовленості, з чим я повністю погоджуюся. Відтак, найбільш вдалою, на мою думку є позиція О.В.Дзери: « договір - це правомірний правочин (правомірна угода) взаємоузгодженої волі двох і більше сторін, спрямованої на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, у формі зобов'язального правовідношення та на врегулювання відносин між цими сторонами шляхом закріплення цих прав та обов'язків, як правило, у формі відповідних умов договору, у визначеній законом формі[7, с.511].

       Цивільно-правовому договору властиві певні ознаки, визначення яких серед науковців також різниться.

      Договору як юридичному факту властиві наступні ознаки. По-перше, у ньому виявляється воля не однієї сторони, а двох чи декількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному. По-друге, договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

О.Р.Стефанчук  виокремлює такі ознаки договору  як:

-  домовленість, тобто для його існування має бути компро­міс, збіг волевиявлення учасників;

   -  домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір;

   - спрямованість на встановлення, зміну чи припинення ци­вільних прав та обов'язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту[21, с.211].

Аналізуючи цивільно-правовий договір слід зауважити, що чинне законодавство визначає, що сторони є вільними в укла­денні договору, виборі контрагента та визначенні умов догово­ру з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обо­роту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК). Це по­ложення закріплює один з найважливіших принципів договір­ного регулювання суспільних відносин - принцип свободи договору.

На мою думку  свобода договору включає також: а) вільний вияв волі особи на вступ  у  договірні  відносини;  б)  свободу  вибору сторонами  форми  договору;  в)  право  сторін  укладати  як  договори,  передбачені  законом,  так  і договори,  законом  не  передбачені,  але  йому  не суперечать; г) право сторін за своєю угодою змінювати,  розривати  або  продовжувати  дію  укладеного ними договору; д) визначати способи забезпечення  договірних  зобов'язань;  е)  право встановлювати форми (міри) відповідальності за порушення  договірних  зобов'язань  тощо.  Зазначені  аспекти  договірної  свободи  закріплені  іншими  положеннями  цивільного  законодавства, але  в  узагальненому  вигляді  мають  розкривати зміст  поняття  свободи  договору.  Свобода  договору передбачає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права й обов’язки учасників.